П`ятниця, 15.12.2017, 11:26
Вітаю Вас Гість | RSS

Управління освіти і науки
Білоцерківської міської ради
09107, м. Біла Церква,  вул.  Тараса  Шевченка,122
т/ф (04463) 5-30-51, 5-30-52
E-mail:  bcnmc@ukr.net






















 

Статистика

Онлайн всього: 21
Гостей: 21
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Офіційно
Головна » 2015 » Березень » 20 » Тільки пам’ять не сивіє…
16:35
Тільки пам’ять не сивіє…

     

Тут тяжкість морську не скине прибій,

         Глибини сталевих не відпустять обіймів,

         Тут чайки в польоті над сірою хвилею

          Не чують ні сліз, ні віршів, ні проклять.

          У холодній правиці сивий океан

          Земні частки металу стискає,

          Як ніби захист від болю і ран

          Розбитому корпусу він обіцяє …

                                    

19 березня 2015 року за ініціативи  Всеукраїнської  громадської організації ветеранів-підводників у БЗШ № 3 ім. Т. Г. Шевченка відбулася військово-патріотична акція – відкриття Музею-кімнати Бойової Слави двох героїв, які навчалися  у цій школі: Героя Радянського Союзу Л. М. Павліченко і старшого матроса  Віктора Міщенка, який загинув на атомному підводному човні, нагороджений Орденом «Червоної Зірки» ( посмертно). У акції  взяли участь адміністрація школи,  учні старших класів, сестра Валентина, однокласники та друзі  нашого славного земляка Віктора Міщенка, архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августін, ветерани-підводники.

Захід розпочався уроком мужності «Тільки пам’ять не сивіє…», на якому йшлося  про нелегку службу військових на морі, особливо на підводних човнах, героїчні вчинки моряків при виконан­ні нештатних ситуацій, демонструвалися фрагменти документального фільму «Загибель підводного човна «К-8»», лунали пісні та вірші про море та моряків...

У квітні 1970 року у водах Біскайської затоки ВМФ Радянського Союзу проводив одні з найбільших у своїй історії маневри «Океан-70». У них брав участь атомний підводний човен «К-8».  

…Атомний підводний човен К-8, проекту 627 А «Кіт», 17-ої дивізії Північного флоту, залишив свою базу лютневої ночі 1970 року. Човен спря­мував свій хід у Середземне море для виконання бойо­вого завдання, яке тривало кілька місяців… (Холодна ві­йна тоді була саме в розпалі). Капітан субмарини, ка­пітан 2-го рангу Всеволод Безсонов, виконавши ряд завдань, у квітні отримав радіограму про початок рейду назад, на свою базу. Однак радість про швидке повернення до домівки роз­сіяв інший наказ: слідувати у північно-східну частину Атлантичного океану для участі у військових маневрах. Так субмарина, змінивши курс, розпочала свій останній рейд, похід у безсмертя.

День 8-го квітня для команди човна нічим не від­різнявся від інших. Надвечір була дана команда сплива­ти… А через кілька хвилин на пульт центрального поста надійшло повідомлення про пожежу у 7-му відсіку…Коли човен сплив, його командування було впевнене, що на плесах океану команда з пожежею неодмінно впо­рається. На жаль, сталося непередбачуване: спрацював аварійний захист реактора і турбін. А це означало, що субмарина знеструмилася й зупинилася. Найтрагічніші події роз­горталися в 7-му та 8-му відсіках. Матроси відсіків, усвідомлюючи, що поря­тунку не буде, вирішили виконувати свій обов’язок до кінця: робили все мож­ливе аби зупинити реактор. І зупинили… Заплативши за це своїм життям. Серед героїчних матросів був і Ві­ктор Міщенко. Він разом з капітаном човна, борючись за виживання бодай частини команди, загинув останнім у згаданих відсіках.

Вранці 9 квітня, коли провели перекличку коман­ди, з’ясувалося, що із 125 чо­ловік – 30 матросів загинули. Із них 14 тіл матросів так і за­лишилися внизу, в палаючих і загазованих відсіках.

Підводники, що залиши­лися живими, розмістили­ся у вцілілих відсіках: без електроенергії, без тепла і зв’язку, і, до того ж, з пала­ючими кількома відсіками, а ще - наодинці із наростаючим гігантським штормом.

А вранці, 10 квітня,  на місце трагедії почали надходити кораблі: болгарський сухо­вантаж «Авіор», вітчизняні «Саша Ковальов», «Комсо­молець Литви», «Касимов», а також гідрографічне судно «Харитон Лаптєв». Більшість команди була переправлена на болгарське судно, решта матросів продовжувала бо­ротися за виживання субма­рини. На жаль, непогода не давала змоги взяти човен на буксир… 

Близько 6 години ранку 12 квітня човен пропав з екрану локаторів. Атомохід потонув. На суднах вжили заходів для пошуку людей. У темряві, при майже 9-ти бальному штормові, це було складно. Врятувати нікого з них не вдалося. Ще добу залишалися кораблі на місці загибелі «К-8». Проводили заміри радіації води і повітря. Радіаційний фон залишався в нормі. Екіпаж «К-8» до кінця виконав свій обов'язок перед Батьківщиною - ціною п’ятдесяти двох людських життів. У морі свою передчасну смерть знайшли сини, батьки, чоловіки, до останнього подиху виконавши свій військовий обов’язок чесно  й героїчно. Совість для них означала вірність самому собі, своїй матері й Вітчизні. Cеред загиблих був і наш земляк, двадцятилітній юнак Віктор Міщенко, мама якого отримала повідомлення: "Ваш син, виконуючи бойове завдання, загинув і похований в морі"…

Кульмінаційним моментом зустрічі 19 березня 2015 року стало відкриття музею-кімнати Бойової Слави та освячення її архієпископом Білоцерківським і Богуславським Августином. Учнями школи було проведено  першу  екскурсію для всіх присутніх, яка розпочалася гучним дзвоном корабельної ринди.

Адміністрація, педагогічний, учнівський і батьківський колективи щиро дякують голові Білоцерківської громадської організації воїнів  підводників Ю.О. Соловйову та однокласнику Віктора Міщенка  Ольшанському В. Л, які ініціювали та організували оновлення музею Л. М. Павліченко, оформлення куточка пам’яті Віктора Міщенка та залучили до цього місцевих меценатів, які надали фінансову допомогу: І. П. Шилова, В. А. Маршалка, О. О. Поляруша.

Переглядів: 406 | Додав: Redaktor | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0