Понеділок, 21.08.2017, 05:35
Вітаю Вас Гість | RSS

Управління освіти і науки
Білоцерківської міської ради
09107, м. Біла Церква,  вул.  Тараса  Шевченка,122
т/ф (04463) 5-30-51, 5-30-52
E-mail:  bcnmc@ukr.net




















 

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Календар
«  Грудень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Архів записів
Офіційно
Головна » 2014 » Грудень » 4 » І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь…
21:56
І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь…

       Завершується 2014 рік – період, який увійде в історію нашої держави не лише як час складних випробувань і трагічних подій, а й відзначенням 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка – українського Прометея, Пророка, Апостола, Кобзаря.

Цими високими словами ще за життя назвали Тараса Григоровича Шевченка. Але й нині вони звучать не менш піднесено, не менш актуально, не менш справедливо, адже Кобзареве слово наділене величезною животворною силою, здатною відродити дух нації.

З метою виявлення та підтримки творчо обдарованої учнівської і сту­дент­ської мо­­­ло­ді, сприяння розкриттю їхніх літературних талантів, виховання ша­ноб­ливого ставлення до осо­бистості Великого Коб­за­­ря та його твор­чо­го доробку, підне­сення прес­тижу української мови і літератури в листопаді 2014 року управлінням освіти і науки Білоцерківської міської ради було проведено І-ІІ етапи мовно-літературних турнірів –  V Міжнародного мовно-літературного кон­курсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка та ХV Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика

Мабуть, недаремно обидва конкурси проводяться майже одночасно, адже і Тарас Шевченко, і Петро Яцик усім своїм життям утверджували нескореність українського духу: кріпак-сирота став улюбленим учнем геніального Карла Брюллова і талановитим поетом зі світовим ім’я, а селянський син з України, змушений у 27 років починати життя з чистої сторінки, став на канадській землі мільйонером, сягнув вершин успіху та благополуччя.

Під час урочистого відкриття ХV Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, що відбулося 9 листопада 2014 року в м. Вінниця, заступник міністра освіти і науки України Павло Полянський зазначив, що п’ятнадцятий конкурс ім. Петра Яцика розпочинається в особливий рік – коли Україна веде війну за незалежність: «Сьогодні українська мова –  це не просто один із зв’язуючих ланців, який будує нашу націю; сьогодні українська мова – це мова нескореної нації, яка відстоює свою гідність та незалежність…».

У І етапі V Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді ім. Т.Г.Шевченка взяли участь 1909 учнів загальноосвітніх навчальних закладів міста, у ІІ етапі – 146 школярів, серед яких 50 стали переможцями і призерами. У І етапі ХV Міжнародного конкурсу з української мови ім. П.Яцика взяли участь 2979 уч­нів загальноосвітніх навчальних закладів міста, у ІІ етапі – 198 школярів, 70 з яких вибороли призові місця.

Творчі роботи школярів розкривали теми, пов’язані, зокрема, з культурою, мораллю, духовними цінностями українського народу, які сприяють об’єднанню, формують почуття патріотизму, оптимізму й віри в щасливе майбуття Української держави, про яку мріяв і писав у своїх творах Тарас Шевченко. У монологічному висловлюванні «Дзвінкоголоса Київщина» школярі висловлювали свою любов до рідного краю, гордість за славне історичне минуле Білої Церкви, захоплювалися обдарованнями своїх земляків.

4 грудня 2014 року під час літературно-музичної вистави «Шлях до Тараса», подарованої громаді міста Київським академічним обласним музично-драматичним театром імені П.К.Саксаганського, відбулося нагородження переможців і призерів V Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді ім. Т.Г.Шевченка. Начальник управління освіти і науки Ю.Ф.Петрик зазначив, що плекання талантів дітей – головний обов’язок дорослих, і якщо це робити з душею і від щирого серця, тоді світ дитинства буде барвистим і щасливим, і всі дитячі мрії здійсняться.

 

Дзвінкоголоса Київщина

 Шевченко Маргарита, 6 клас, БСШ № 1, І місце

Древня й вічно молода Біла Церква оспівана в численних прозових і поетичних творах, піснях, роботах образотворчого мистецтва. Моє рідне місто славиться не лише своєю історіє і легендарними особистостями, а й видатними  талановитими митцями, які тут народилися, проживали або гостювали: Тарас Шевченко, Олександр Пушкін, Костянтин Паустовський, Іван Нечуй-Левицький, Шолом-Алейхем і багато інших.

Біла Церква – особливе місто, мабуть, саме тому до неї линуть серця творчих людей. На берегах Росі складає свої пісні Анатолій Кульчицький, весело жартує і сміється Володимир Дідківський, пишуть свої монументальні твори Володимир Міняйло й Андрій Гудима.

Кожне слово цих митців пронизане трепетною любов’ю і ніжністю до свого краю. Назви пісень Анатолія Кульчицького лише підкреслюють таку глибоку залюбленість поета і композитора у красу рідного міста: «Освідчення», «Білоцерківщина – мій отчий край», «Замкова гора», «Моя Біла Церква», «Зачарована «Діброва».

Безсумнівно, Біла Церква – перлина Київщини, але найціннішим її скарбом є талановиті і патріотичні люди.

 

Кубенко Марина, 8 клас, ліцей, І місце

Зміна  епох диктує свої  пріоритети,  незмінною  ж цінністю й необхідністю залишається відчуття рідного краю, де народився і який постійно відлунює у твоїй душі, як малиновий голос дзвонів майбутньої церкви на Замковій горі. Читаючи твори українських і зарубіжних класиків, забуваємо про тих, які знаходяться поруч. А не варто!  Часто трапляється так, що поруч  живе неординарна, талановита людина, а ми, школярі, про неї і не знаємо. Склада­ється враження, що десь  далеко працюють відомі митці, про яких знає вся Україна, Європа, світ. А невже тут, на малій батьківщині, таких немає? На щастя, у нас є талановиті, неординарні особистості. Білоцерківщина і Київщина багаті талантами, треба тільки їх помічати й відкривати для себе.

Ми живемо в місті з цікавою історією і яскравим мистецьким життям. У Білій Церкві активно працювали й нині працює чимало цікавих, яскравих, визначних творчих індивідуальностей. Це поети, журналісти, прозаїки, учені-гуманітарії, актори театру й кіно, композитори, публіцисти, художники. Дошкульна сатира й доброзичливий гумор В.Дідківського, глибинне осмислення історії України А.Гудимою, мудре слово В.Міняйла, неординарна поезія П.Розвозчика, світлі і трагічні твори Н.Опанасенко… Можна довго, як намистинки, нанизувати імена митців-білоцерківців, але за кожним із них, без сумніву, стоїть палка любов до Батьківщини, мрії про її щасливе майбутнє.

Літературна Біла Церква - це потужна панорама талановитих, самобутніх постатей, які викристалізовують її буття. Мистецьке слово рідного краю сьогодні - це ще один крок до відродження духовності нації, патріотизму, плекання почуття гордості за славних краян.

 

Лещук Маргарита, 8 клас, БСШ № 1, І місце

Де протікає Рось-красуня, а розкішні верби, мов гнучкі зеленокосі мавки, схилили гілля над її водами, там стоїть велично, процвітає Біла Церква. Сивочолий град Ярослава, древня перлина Київщини, місто добра, княжий Юр’єв... Малиновим дзвоном церков, тихим шумом ріки з прадавніх глибин лине пісня на Білоцерківщині.

Моя маленька Батьківщина оповита легендами й переказами про часи Київської Русі, Хмельниччини, правління Браницьких. Письменники зі світовим ім’ям зверталися до сторінок її історії. Проте найпопулярнішою залишається постать Івана Мазепи, який майже 22 роки тримав гетьманську булаву й Україну-неньку. Це легендарне ім’я у своїх творах згадують англієць Байрон, росіянин Пушкін, українець Шевченко, французи Вольтер і Гюго, поляк Словацький та багато інших митців. Наш земляк Андрій Гудима також зробив відчайдушний крок до повернення Україні світлого імені її славного сина. Чому повернення? А хіба мало сторінок історії України було пошматовано рукою імперської Росії?! І Мазепа став ще однією жертвою кривавого терору.

Роман у віршах «Сповідь Мазепи» став справжнім одкровенням для читачів. Гетьман постає перед нами як будівничий, мудрий державник, щедрий меценат, який дбає про духовність, освіту та культуру народу й усією душею прагне здобути омріяну незалежність від лукавої Москви. Автор у натхненному пориві звертається і до нас, своїх сучасників, не перетворювати душі в духовні пустелі, підхопити молитви Мазепи, виконати його заповіт: «Творіть Україну до загину!»

 

Абрамов Дмитро, 9 клас, БСШ № 1, І місце

Останній шум затихає. Тихо відгорає літній вечір. Змішуючи червоно-золоті й багряно-жовті барви сонця, гаптує спалахами й зірницями небесне полотно. Нечутно підкрадається мрійлива ніч, огортає всесвіт зоряним шатром, навіює сон, спогади, думи й сподівання. «Думи мої, думи мої…» Куди полинути з вами? Чи до явора кучерявого, що, мов зажурений козак, тужить над своїм безталанням, чи до красунь-русалок, які хлюпочуться в бурхливих водах Дніпра широкого, у якого «веселочка воду позичає», а при долині вночі розцвітає сон-трава.

А за лісом, біля самого небокраю, заливається соловейко. Усе навколо завмирає, заслуховується чарівним співом. Верба, нахилившись над водою, купає в ній свої розкішні віти, на яких гойдаються русалки. А ніч зі сріблястої торбини, повної зоряного пилу, продовжує засівати вечірнє небо. Мішечок розв’язується – і весь небесний шлях укривається срібними зернятками. Ось зірка з неба впала... Тихо згасла чи, може, заплуталася в буянні вишневого цвіту садів. А інші, мов бісер у намисті небес, виблискують і таємниче сяють на синьо-чорному небосхилі…

У селі вечеря готується: шкварчить, шипить, парує… Проте незабаром і тут запанує тиша. Потихеньку дрімота огортає все своєю прозорою сіттю снів, мрій і фантазій. Ось згасла остання пригорща зірок на небокраї. А соловейко витьохкує, виспівує, накриваючи серпанком своїх чарівних мелодій сонну рідний край: могутнього Дніпра-Славутича, що стрімить свої хвилі до Чорного моря, червону калину – окрасу землі нашої, широкі зелені лани й білі вишневі садки, і сірі стіни каземату Петропавлівської фортеці та жовті піски далекого Кос-Аралу, у яких страждає змучена душа Світоча.

Світає… Рожеве крило зірниці торкається небокраю – і вся, повита красою, українська земля, прокидається від сну, відроджується з першою ранковою піснею соловейка.

 

Анна Лисенко, БСПМШ № 16, 11 клас, ІІІ місце

Наш історичний обов’язок зрозуміти, що змінити життя на краще можна лише змінившись самому. Ми зруйнували, нам і відроджувати! Україна нам довіряє свою долю, покладається на наші знання, сили і любов. Знання, які, я впевнена, згодом переплавляться у досвід, ми набуваємо щодня. Сили в нас є. А любов до рідної країни – це споконвічна риса українського національного характеру. Тільки вона, ця любов, допомогла українському народові вистояти на нелегкому шляху до незалежності. І, переконана, саме ця щира любов до України допоможе нам, молодим, обрати правильний життєвий шлях.

Ми вийшли з Тарасового болю і з Тарасової віри в прийдешність України. Ніколи не був він такий актуальний, як у наш час. Читаймо Шев­ченка! Читаймо й учімося будувати нашу Україну! Прислухаймося до Коб­заревих перлоцвітів, очищаймо душу й тіло вогнем Тарасового слова!

Спливе небагато часу – і я та мої однолітки станемо поруч із дорослими, більш досвідченими фахівцями, виводити відроджену Україну на передові світові позиції. А для цього потрібно, на мій погляд, лише любов до своєї країни, переконання у своїй правоті та впевненість у власних силах. Я з оптимізмом дивлюсь у майбутнє. Країно, скажи своє слово в підтримку молоді! Моєму поколінню настав час діяти! 

 

Акровірш «Молитва до Тараса»

Тобі молюсь, Титане, Прометею,

А як інакше привернути долю?

Розпродали безбатченки Твою ідею,

А зараз знов замріяли про волю.

Свіча свободи, іскорка надії,

Шановний батьку, світла не дає.

Електорат сьогодні – не народ при силі,

Він лише плаче, а в двобій не йде.

Чи принесли Твої страждання користь?

Елегія, риторика вагань…

Народ твій рідний знову на колінах,

Козацтво нині – спогади, руїна…

О зглянься, батьку, помолись за нас.

Абрамов Дмитро, 9 клас, БСШ № 1, І місце

Переглядів: 1407 | Додав: Redaktor | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0