Субота, 25.11.2017, 14:39
Вітаю Вас Гість | RSS

Управління освіти і науки
Білоцерківської міської ради
09107, м. Біла Церква,  вул.  Тараса  Шевченка,122
т/ф (04463) 5-30-51, 5-30-52
E-mail:  bcnmc@ukr.net






















 

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Календар
«  Лютий 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
29
Архів записів
Офіційно
Головна » 2016 » Лютий » 19 » «Аеропорт… Це моя країна, моя земля…»
11:48
«Аеропорт… Це моя країна, моя земля…»

Як прикро, що сумні сторінки історії мають здатність повторюватися. Сьогодні небо України накрила чорна хмара військового протистояння, і знову чути вибухи, крики поранених, плач жінок і дітей у Луганську, Донецьку, плач матерів по всій Україні.

Події останніх років у котрий раз довели, що український народ неможливо подолати. Дії агресора тільки об’єднали нас, збудили в кожного  почуття щирого й глибокого патріотизму, відчуття причетності до загальнодержавних справ.

У рамках тижня мужності і патріотизму учні мали змогу поспілкуватися з мужньою людиною, «кіборгом» Кузьміним Сергієм Валерійовичем, який пройшов тернистий шлях, бо воював у найгарячіших точках: Афганістані, Піски, Дебальцевому, Донецькому аеропорту.

Сергій Валерійович розповів учням про ті жахи війни, про які не розповідають в пресі, по телеканалах, він розповів про реальне життя на передовій. Учні з цікавістю слухали військового, задавали йому чимало запитань. Ось деякі з них:

  • Як ви потрапили до зони АТО?

Я пішов добровольцем. Вперше я потрапив на передову 4 червня 2014 року в складі батальйону «Луганськ-1» в місті Сватове Луганської області, а вже потім, вдруге, у складі 95 бригади, яка тримала оборону Донецького аеропорту.

  • Що ви можете розповісти про оборону аеропорту та який бій закарбувався у вашому серці?

Оборону аеропорту я і мої побратими тримали 25 діб. Найгарячішим днем оборони я можу назвати 6 грудня 2014 року. Як виявилось, саме цього дня сепаратисти готували штурм аеропорту.  Нас було 82, а їх 1500… Того дня бій тривав 23 години, все замерзало, надворі температура опустилася до  24 градусів морозу. У повній темноті ми стояли до останнього. Ми не могли його здати, його не здали до нас, і ми не мали право це зробити, адже аеропорт у нас асоціювався з нашою землею, нашою країною…

  • Чи змінила війна?

Я став спокійним, навчився радіти життю, зрозумів, що важливо те, що всередині людини, а не зовні.

  • Розкажіть про поранення, які ви отримали під час перебування в зоні АТО?

Своє перше поранення я отримав в селі Піски: коли ми їхали колоною на місце нашого призначення і наш БТР зламався, а все командування нас кинуло і поїхало собі далі. Надворі була зима, рацій у нас не було, тому ми з водієм вирішили  їхати по коліях, які залишилися від наших попередників. І ми випадково потрапили не на ту дорогу і поїхали до сепаратистів. Вони почали нас обстрілювати, ми давали відсіч, а потім ми заховалися в церкві села Піски і вже туди за нами повернулися наші побратими.

Друге моє поранення було незначним – про обороні терміналу Донецького аеропорту я отримав поранення в ногу.

  • Які відчуття у вас були в першому бою?

Відчуття… Страх постійний, потім інтерес. Через те  і гинули в перших боях, бо треба було висунути голову, подивитись що там, як міни зриваються. А ще велика злість, бажання нищити ворога, «давить» побільше їх, це суміш емоцій, це не можна описати одним словом.

Питань було все більше і більше, та час невпинний… Один  з учнів звернув увагу на нагороду, яку кіборг отримав за оборону аеропорту, тож зустріч закінчили на емоційній ноті привітання героя.

 Такі зустрічі залишають у юних душах віру в краще майбутнє України і нестримне бажання бути схожими на тих, хто зараз захищає суверенітет, свободу і цілісність нашої держави.

Переглядів: 284 | Додав: Redaktor | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: